Вільямс Вероніка. Радість підкорення Йому! – Львів. – 2011. – с. 120.

У Львові в 2011 р., заходом руху «Матері в молитві», вийшла книга Вільямс Вероніки «Радість підкорення Йому!», якої я був богословським редактором українського перекладу. Книга має 120 с. Вона призначена головно для членкинь руху «Матері в молитві». 

Її зміст такий:

ГЛАВА 1. Підстави для упокорення.........................      12

1. Що таке упокорення Богові.......................................         12

2. Щастя і радість............................................................     14

3. Вищий потенціал.........................................................       18

4. Любов Бога...................................................................    21

ГЛАВА 2. Наслідок упокорення: прояви Божої волі   24

Приклади:

1. Молитовні видіння......................................................        24

2. Великодній фестиваль................................................        25

3. «Матері в молитві».....................................................       44

4. Офіс переїжджає..........................................................      61

5. Святкування П'ятидесятниці......................................        83

6. Проблеми зі здоров'ям................,...............................       85

7. Досвід інших людей.............,.....................................        88

8. Узагальнення...............................................................      93

Інші наслідки...................................................................     97

ГЛАВА 3. Як упокоритися Богові і як здобути Його керівництво....................................................................  100

1. Любити Бога................................................................      100

2. Пізнавати Бога.............................................................      102

3. Практичні кроки..........................................................       104

ГЛАВА 4. Святе Письмо і молитва...........................      106

ВСТУПНЕ СЛОВО

Багатьох з нас переконували, що Бог допомагає тим, хто допомагає сам собі. Але я певна, що Бог допомагає нам навіть більше, якщо ми дозволимо Йому повністю владарювати у нашому житті.

Він дарував нам вільну волю, і, отже, саме від нас зале­жить, наскільки ми дозволимо Йому увійти у наше життя!

Ця маленька книжечка розповідає про упокорення Богові, хоча саме слово «упокорення» чомусь лякає ба­гатьох людей, і часто перше, що спадає їм на думку: «Від чого мені доведеться відмовитися?», а потім: «Чи означає це, що я втрачу контроль над усім, що відбувається у моєму житті?»

Однак я знайшла велику радість у підпорядкуванні свого життя волі Бога, нашого Отця, і пережила Його надзвичайне та турботливе керівництво в усіх його проявах!

Я написала цю книгу, щоб допомогти людям позбутися страхів, які, ймовірно, можуть мати місце в їхньому житті, і сподіваюся, що дізнавшись про мій досвід, читач прийде до правильного розуміння слова «упокорення», та, відповідно, захоче і в своєму житті знайти таку радість.

Вероніка

ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО

Багатьох з нас переконували, що «Бог допомагає тим, хто помагає сам собі». Я переконана, що Господь допомагає нам навіть ще більше, коли ми дозволя­ємо Йому цілковито панувати у нашому житті. Але він нам залишив свобідну волю, тому ми повинні самі вирішити наскільки ми дозволимо Йому ввійти у своє життя.

Ця невелика книга розповідає про підпорядку­вання себе Богові, але слово «підпорядкування» чо­мусь лякає багатьох людей. Часто їхньою першою думкою є: «Від чого мені доведеться відмовитися?», а потім: «Чи це значить, що я втрачу контроль над тим, що відбувається в моєму житті?»

Однак, я відчула надзвичайну радість від того, що підпорядкувала моє життя Богові, нашому Отцеві, і відчула Його дивовижний і турботливий провід у різноманітних ситуаціях!

Сподіваюся, що ознайомившись з моїм досвідом з цієї невеликої книжки, читач більш позитивно буде тлумачити слово «підпорядкування», і в такий спо­сіб захоче отримати таку ж радість.

http://eu.heartshome.org/Diim-Sercya-Ruh-Katolic-koyi.html

В Страсну Середу, 13 квітня 2011 мав духовну науку про «Гордість і Вбогість духом» для спільноти «Дім Серця» у Львові.

Ось текст Станіслава Павла Луцажа із сайту http://lucarz.narod.ru/index.html, який служив мені канвою. На тему «Головні гріхи та блаженства» вийшла книга цього автора, 2007 р. У вид. «Свічадо».

Гордість і духовне вбозтво

Головні гріхи та блаженства

Гріх - поняття багатозначне. Він присутній на багатьох рівнях духовного життя і спотворює його. На кожному рівні духовне життя проявляється по-своєму, також і гріх приймає різні форми. Коли говоримо про гріх, то, насамперед, маємо на увазі думки, слова і вчинки, якими порушуємо Божі Заповіді. Саме з них сповідаємося, і нам здається, що вони вичерпують нашу гріховність.

Святе Письмо часто говорить про гріх як про своєрідну дійсність, що існує поза думками, словами і вчинками. Св. Павло писав про гріх, який маніпулює навіть Божим законом або бере з нього принади: гріх, "що живе в мені". Апостол додає, що зло, яке я чиню, вже не я чиню, а гріх, що живе в моєму тілі. Все це звучить дуже загадково, і припускаю, що небагато людей це розуміють. Багатозначність і загадковість поняття "гріх" особливим способом проявляється у випадку так званих "головних гріхів". Самі в собі вони не являються конкретними вчинками. Традиція християнського Сходу виражає це таким способом: не називає їх гріхами, але вживає грецьке слово logismoi - щоби показати, що тут йдеться не про звичайні конкретні гріхи (східне християнство подає не сім, але вісім logismoi). Слово logismos означає перебирання (в умі), роздумування, умовиведення, аргумент, повід... У жодному словнику класичної грецької мови не знайдемо значення гріх. Це спонукує до роздумів. Наші брати зі Сходу радять нам відірватися від типового західного практицизму, глянути в глибину і зауважити, що за конкретними гріхами ще щось приховується. Ми, напевно, чули, що причина конкретних гріхів полягає в головних гріхах, але на яких принципах?

Сім головних гріхів

            Щоби зрозуміти природу головних гріхів і, особливо, першого і фундаментального, - гріха гордості - необхідно повернутися до початку і взірця усіх гріхів: первородного гріха, описаного в третьому розділі Книги Буття. З огляду на брак місця ми не можемо його всебічно аналізувати, отож зосередимося тільки на його суті. Вона полягає в тому, що людина була зведена дияволом, і то в найвразливішому місці, що торкає природу Бога.
Диявол переконав людину, що Бог - не любов, а небезпека, суперник людини, і якщо людина розірве укладений з Ним союз і встане на власні ноги, то стане як Бог і буде сама вирішувати - що таке добро і зло. За первородним гріхом стоїть первородний обман того, хто був брехуном від початку. Оскільки брехня, якій людина повірила, стосується любові Бога, доступній виключно в вірі, то людина зачинила собі шлях до Божої любові, що більше - зачинила в своєму серці шлях до Бога-любові. Але людина створена з любові і для любові, без якої не може жити. Життя без любові стає абсурдним. Боже Слово називає такий стан людини "смертю". Так жити неможливо: людина мусить бути коханою, і тому, позбавивши себе безумовної любові Бога, з жахом стверджує, що її ніхто не любить і що вона негідна любові. Втрачає під ногами ґрунт - відчуває втрату того, що для неї найважливіше. Це перша реакція людини на гріх.

Святе Письмо говорить: "пізнали, що вони нагі", що, в свою чергу, породжує сором, який по своїй природі - є страхом за власну гідність, остаточно - за гідність бути коханим. За посередництвом цього специфічного почуття страху людина говорить: "Мене не можуть позбавити моєї гідності, моєї честі - почуття, що я є кимсь, не можуть мене понизити до рівня тварини". Певною мірою тут сповнюється брехлива обіцянка диявола: за посередництвом почуття страху за себе людина стає в центрі свого світу, стає для себе найбільшою цінністю, яка, водночас, знаходиться під загрозою. Вона отримує деякі атрибути божественності, які не чинять її Богом, а лише ідолом для себе самої.
Святе Письмо далі каже, що "зробили собі опаски". Тут народжується гордість як спосіб приховувати те, що боїмося втратити, і як спосіб здобувати людську любов. Її основою є страх за власну гідність, яка вже не гарантована безумовною любов'ю Бога, і вміщення в центр свого світу власного заляканого і зболілого Я. Справді, після первородного гріха людина вже не має вибору - чи хоче, чи не хоче - мусить бути гордою, бо мусить бути коханою, а то її життя буде позбавлене сенсу, буде лише біологічною вегетацією...
Цей початковий страх спонукує людину використовувати різні способи для збереження своєї гідності і честі та для здобування любові або, принаймні, деяких її атрибутів. Гордість - це внутрішня постава змушувати інших до такого способу поведінки, щоб я почував себе коханим і потрібним для інших. А оскільки людське серце може заспокоїти лише безумовна Божа любов, яку інша людина неспроможна дати, то це змушування до любові чи її атрибутів є черпанням з бездонної криниці, яка ніколи не заспокоїть спрагу. Бачимо виразно, що гордість дає початок іншим гріхам, які являються способами допомогти їй осягнути головну мету, яка завжди буде недосяжною. Інша людина носить у собі Божу подобу, і тому є обітницею безмежної любові, але обітницею, яка до кінця ніколи не сповниться, отож є джерелом надії і фрустрації одночасно. В цьому контексті розуміємо відомий вислів одного з головних представників атеїстичного екзистенціалізму минулого століття, Сартра: "Друга людина - то пекло".

Види гордості

            Є стільки видів гордості, скільки є на світі людей. Кожний є гордим по-своєму. В нашій уяві гордість поєднується переважно з хвалькуватістю - нав'язуванням себе іншим, використанням своєї влади тощо. Вважаємо, що гордість суперечить культурності.
Тим часом існують дуже культурні види гордості, а навіть дуже "побожні". Розпізнати їх набагато трудніше, і саме тому вони дуже дошкульні і руйнівні. Аналізуючи суд над Ісусом можна побачити, як на Ньому розрядилась гордість різних груп людей. Він насправді взяв на себе наслідки первородного гріха, і особливим способом людську гордість. У процесі суду над Ним кожний шукав власну користь: фарисеї, садукеї, Пілат й Ірод. Робити це не було приємною справою, але, впорядковуючи світ по-своєму, кожний з них здобув тимчасову перемогу. Фарисеї і садукеї навіть виглядали як захисники Божого Закону, народу і святині. Не випадково св. Петро повинен був доказувати євреям у день П'ятидесятниці, що за всім цим приховувалися величезне нахабство і гордість, яку ці люди навіть не усвідомлювали. Вони вважали, що діють у добрій вірі.

Особливо виразно різні види гордості проявляються у малих спільнотах, насамперед у сім'ях. Якщо такі спільноти існують довший час, то неможливо приховати типову для гордості поставу примушувати інших любити мене так, як я того хочу. Чим більше хтось був покривдженим, тим гострішим є таке змушування. Найчастіше воно приймає форму претензії і жалю. В таких випадках рідко хто усвідомлює, що така постава приховує зосередження на собі (бути для себе божком) і бунт супроти конкретної дійсності, створеної для нас Богом. Претензії та жалі - це також певна стратегія гордості і форма насилля - щоб інші, котрі хочуть бути добрими і гідними любові, прийняли мої умови, на яких я стану в центрі їхніх зацікавлень.

Гордість завжди має тенденцію, щоб обмежити свободу інших та впорядкувати світ на своїх, часто не до кінця усвідомлених, умовах, і завжди користується якоюсь формою насилля - від найбільш примітивних методів зовнішнього примушування і насильств, через різноманітні інтриги аж до збудження почуття провини і таких мук совісті, що інші вже не мають вибору і повинні піддатися.

Частковим видом гордості є перфекціонізм. Ця вада дуже розповсюджена серед людей вразливих і побожних у релігійних рухах і чернечих згромадженням. Якщо ця глибока, екзистенціальна постава гордості, остаточною причиною якої є первородний гріх, не буде виявлена і названа, то стремління до християнської досконалості - добре само в собі - перетворюється у перфекціонізм. Воно часто стає несвідомим служінням божкові свого власного "ідеального я", ототожнюваного з волею і очікуваннями на Бога. Людина стає заручником своєї гордості, яку навіть не бачить; не може змиритись зі своєю недосконалістю, а особливо зі своїми гріхами, терзаючи себе постійним почуттям провини, яке охоплює скрупули і внутрішній страх. Оскільки вона не в змозі любити себе такою як є, то думає, що тим більше й Бог не може її любити. Гордовитий перфекціоніст не спроможний бути милосердним до себе - а це тому, що не знає природи Бога і приписує Йому свою природу й ідеали. Це вимовний доказ ідолопоклонства собі самому. Людина в такому стані може мати враження, що є дуже покірною, бо терзається і почуває себе найгіршою з усіх. Але це тільки ілюзія. Сумна, згіркла покора завжди є тільки маскою гордості.

Старе прислів'я каже, що гордість вмирає щойно кілька годин по смерті. В цьому велика частка як правди, так і нехристиянського фаталізму. Правдою є, з одного боку, те, що людина не спроможна позбутися екзистенціальної постави гордості власними силами, і що ця постава впливає на інших людей ще деякий час по її смерті; але ця ситуація не є безнадійною. Єдиними ліками проти гордості є глибоке пережиття любові Бога в Ісусі Христі й, отже, дотик Бога до того місця в людині, яке породжує гордість. Бог в Ісусі Христі лікує людину з гордості в самій її основі, об'являючи в Його розп'ятті і воскресінні любов до грішників: любов до гордого Петра, який зрікся Ісуса, любов до гордого фарисея Савла, який переслідував Церкву і вбивав перших християн, любов до гордої грішниці Марії Магдалини, яка шукала щастя в розпусті, зваблюючи інших і напевно розбиваючи подружжя. Те саме і з кожним з нас. Без Ісуса і Його Духа ніхто не позбудеться гордості, а доведе її до таких вишуканих форм, що не буде в стані її побачити. Саме тут дуже виразно виявляється правда слів Ісуса: "Без мене нічого не можете чинити".

Вбогі в дусі

            Поворотним пунктом у визволенні з гордості є відкриття свого духовного вбозтва. В цьому моменті ми відкриваємо, що все нагромаджене багатство є сміттям, оскільки служило тільки гордості та ошукуванню себе самого. Класичним прикладом такого повороту є визнання св. Павла: Тож усе я вважаю за втрату ради переважного пізнання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа, щоб знайтися в Нім не з власною праведністю, яка від Закону, але з тією, що з віри в Христа, праведністю від Бога за вірою... (Фил. 3, 8-9).

Вбогі духом, яких Ісус називає блаженними, то ті, які не мають жодних ілюзій щодо самих себе, але скидають з себе райські фігові опаски і вже не ховаються перед Богом. Стають на шлях духовного оголення. Очевидно, що шлях до повного духовного вбозтва є довгим і важким. Це шлях постійного скидання масок гордості, які стають щораз субтельніші, і тому він вимагає допомоги Церкви. В духовній традиції Заходу цей шлях названий via purgativa, тобто дорога очищення. Цей шлях відкривання свого духовного вбозтва одночасно супроводиться поступовим відкриттям безумовної любові Бога до мене як грішника. Це також шлях розчарування собою, але також і щораз більшого подиву для Божої любові, яка переходить усі людські сподівання. До Небесного Царства входимо завдяки духовному вбозтву, яке є іншою назвою покори, а покора - це правда про себе, яка уможливлює пізнання повної правди про Бога.

14 квітня 2011 я був присутній на Семінарі Кафедри Богослов’я Філософсько-Богословського Факультету УКУ. Тут професор морального богослов’я УКУ, Галина Кришталь говорила про «Проблему зла в творчості Ф. Достоєвського. Богословсько-моральне дослідження». Це свого часу пані Галина захистила докторат із богослов’я на Люблінському католицькому університеті і видала монографію: Halyna Kryshtal, Problem zła w twórczości F. Dostojewskiego. Studium teologicznomoralne, Towarzystwo. Naukowe KUL, Lublin 2004, 302 с.

Ось кілька записаних думок на тему добра і зла:

Людина переважно починає собі ставити питання про сенс зла, коли вона стає свідком якоїсь трагедії чи несправедливості. Достоєвський описав зло як поліфонічну, діалогічну і суперечливу дійсність, тим самим об’єднуючи непоєднальне. Дійсно в його творах можна знайти вповні протилежні тези про зло. Письменник говорив про темні сторони людини богословським колоритом. Він писав своєю термінологією, але суть та сама, що й в інших, які писали більш точними термінами.

В Достоєвського описані різні зла, яких можна поділити на метафізичне, фізичне і моральне зло, що в практиці є недосконалістю світу, хвороби і гріх людський. Тут страждання не завжди пов’язане із гріхом і зло не обов’язково є відсутністю добра. Все описане з точки зору суб’єкту, в контексті людини, бо її стан впливає на її бачення довкілля. Від «окулярів» людини багато залежить – якщо вони світлі, то вона бачить в листочку добрість Бога, а якщо темні, то в усьому зло. Однак досвід зла спонукує людину до думання, і за це Достоєвський поєднує опис зла із гумором.

Представлення зла у творчості Достоєвського Галина Кришталь поділила так: Джерела, прояви і наслідки зла, подолання зла. І в кожному з тих розділів розглянула три ситуації: відношення до Бога, самого себе і суспільства.

І. Джерела зла.

1. Відкинення Бога описане як відхід від Божого образу, благообразності, яке приводить до безобразності. Це нищення ікони в собі чи суспільстві. Для відкидання Бога, нічого не треба нищити на зовні, тільки вистарчить стерти образ Бога в собі.

2. Трагічний і «проклятий» дар свободи викладений таким чином, що слабі люди не хочуть відповідальності, а сильні беруть на себе повноваження, які належать іншим.

3. «Абсурдний» світ і «прогниле суспільство» вказує на небезпідставну тезу, що «цивілізація деморалізує народ». Приклад цьому, що нинішньому українському суспільству не завжди корисні західні моделі життя, які стають великим випробуванням для народу, оскільки в них відсутні ідеї безсмертності душі і віри в Бога.

ІІ. Прояви і наслідки зла.

1. Творення «богів» і погоня за втраченим раєм показується тим, що багато людей загублені і з цієї причини прямують на манівці.

2. Ірраціональна самоволя є шляхом до знищення людини, бо відкидання Бога залишає порожнечу і загублення серед крайностей. Людина живе на тваринному рівні, або намагається сама стати богом. В неї завжди можна знайти жорстокого звіра, який робить найогидніші речі, але справа не так в тому, що людина стає скотиною, але в бажанні перебувати в грісі. Сум’яття і дилеми, скеровані для пасивного піддавання себе злу. Лише людина-тварина може приймати диявольські ідеї, тривати в грісі, прагнучи зла, хоч воно її веде до самознищення.

3. Сумний пейзаж і суспільний хаос, які присутні в Достоєвського представлені між іншими гнітючими урбаністичними краєвидами, які сприяють пануванню зла. Також обмежений простір, нічний період малюється як близькі до зла.

ІІІ. Перемога над злом

1. Повернення до Бога – реалізація обожнення є виходом із положення, бо оскільки зло не є природним станом людини, вона має з нього вийти. Вихід зі стану зла не осягається через самознищення (як апостол Юда), а через відкриття своєї немочі і звернення до Бога (як апостол Петро).

2. «Визволення» свободи, тобто вибір добра – це коли людина зміцнена благодаттю може побороти зло та наслідувати Світло – Христа. Перепрошення землі за скоєння зла також є важливим для перемоги добра, оскільки світ бере участь в грісі людини, а кожний гріх має суспільний наслідок, спричинює дезінтеграцію, яку треба зупинити.

3. Любов до Божого світу і виконання місії російського народу у Достоєвського є виявом того, що добро має місце у суспільстві. Як сама людина, так і народ повинен бути богоносним, а це значить допомагати іншим.

В кінці Галина Кришталь пояснила, чому так багато говориться про зло у світі. Це тому, що добро захистить само себе, а від зла треба остерігати, висвітлювати його як застереження.

Теми Достоєвського близькі до навчання морального богослов’я. Він вбачав занурення людини в зло, й одночасно її тугу за добром – Содому і ідеал Мадонни. Лише сприйняття Христа і занурення в Ньому є підставою перебороти зло, бо коли немає Бога – все є дозволене і нема моралі. Коли нема відчуття Бога, нема відчуття людини. Тоді в дійсності турбота за людину кінчається виявами самодеструкції через аборти, евтаназію, одностатеві відносини…

Достоєвський змальовує моральну відповідальність людини за свої діла, наголошує на ролі совісті, яка має бути підпорядкована Богові, оскільки совість – це голос Бога в людині.

Cлава Ісусу Христу! 

Шановний отче Михайле, потурбувала Вас кореспондентка газети “Експрес”

Леся ЯСИНЧУК. Маю до Вас велике прохання.

До нас в редакцію прийшов лист, де одна жіночка писала, що отець в церкві на сповіді питав її десятирічну дівчинку про те, чи вона вживає алкоголь, курить, і, навіть (цитую), чи “спить з хлопцем” .

У зв’язку з цим хочемо підготувати публікацію про сповідь загалом. Чи знайдете час відповісти на кілька запитань. Може для священика вони будуть делікатними, але важливими для мирян.

1.      Отже, чи є обмеження? Чи може подібне священик на сповіді? Чи є якісь речі, яких він не має права торкатися?

МД: Сповідь – це розмова духовного лікаря із пацієнтом. Сповідь служить для того, щоб скріпити душу людини. Якщо така душа поранена, то потрібно рани очистити із обробити. На Сповіді отець має розмовляти із людиною на її рівні. Це значить, що з дитиною треба так вести розмову, щоб вона не навчилася гріха в сповіді. Тут справа в педагогіці, в підході. Щоб порівняти із життям – не даємо немовляткові цукерка, а дитині гострого ножа. Священик має вести загальну катехизацію, щоб всі знали які існують гріхи згідно свого віку, а вже кожний з них по відчутті має сповідатися. Тільки в разі, коли отця просять ставити запитання, він має їх ставити і це з належним тактом.

2.      Що має робити людина, якщо якість сповіді її не задовільняє? Чи можна, наприклад, кудись поскаржитися на священика? Чи просто звернутися до іншого отця?

МД: Так як у світі є погані лікарі, чи вчителі, так само – на жаль – є недобрі священики. Якщо зауважується, що є проблема із Сповіддю, що він або не хоче сповідати, або ставить невідповідні питання, або спонукає до гріха, то треба поскаржитися до протопресвітера. Протопресвітер – це декан. А якщо це не допомагає, то піти до Єпархіярльного управління. Це треба обов’язково робити, щоб загальна якість сповідників ставала завжди кращою. Таким чином ми будуємо суспільну відповідальність. А це що можна звертатися до іншого священика – це право кожного вірного. А ще краще – це знайти відповідного отця і завжди в нього сповідатися, щоб він міг слідкувати за еволюцією душі і допомогти ставати кращим.

3.      Чи існують в різних церквах (православній, католицькій, греко-католицький) якісь особливі вимоги щодо сповіді?

МД: Загальна вимога до сповіді є усвідомити свої гріхи, мати жаль за свої гріхи і бажати приступити до Ісуса Христа, щоб він нам ці гріхи простив. Інша вимога – це постановити більше не грішити, все сказати що пам’ятаєш і виконати призначену покуту. Для того, щоб це краще сповнити треба напевно приготовитися заздалегідь взявши молитовник і зробивши іспит совісти.

В римо-католицькій і греко-католицькій Церквах, а також в різних православних Церквах за кордоном не зобов’язує піст перед сповіддю, а оскільки сповідь переважно зв’язана із Причастям – то до неї готуються постом як до Причастя. В Україні православні зберегли ще давній монастирсько-сільський порядок і перед сповіддю треба постити від півночі. В одних і других радять готуватися до сповіді із вечора молитвами і роздумуваннями про своє відношення до Бога, людей і себе.

4.      Чи відрізняється чимось проведення сповіді тепер і, наприклад, 100-200 років тому?

МД: Колись сповідь була строгіша. Були накладені більші кари. Існувало поняття, що сама людина може надолужити за образу Господа Бога через скоєний гріх. Зараз Церква краще усвідомлює собі, що гріх кожного з нас є такою прямою образою нашого Сотворителя, що ми своїми силами не можемо його направду спокутувати. Але на наше щастя Ісус Христос прийшов на світ, щоб спасти всіх людей доброї волі. Також Він створив Церкву як своє тіло, із його благодаттями. Так що нині Церква черпає із Милосердя Господнього для того щоб так би мовити відкупити своїх вірних від провини. Тут дія така справедливість, як на Хресті. Це справедливість любови.

5.      Звідки пішла сповідь? Тобто хто її започаткував?

МД: Перші сповіді відбувалися прилюдно в спільноті ранніх християн, а потім почали йти до монахів. Тоді сповідь не розглядалася як таїнство і могла відбуватися на самоті перед Богом. Така сповідь, як ми знаємо повстала серед ченців, а в Церкві вона стає обов’язковою для дорослих від Латеранського собору з 1215.

6.      Чому вона така важлива для віруючого?

МД: Сповідь така важлива, бо вона надає людині втрачену через свідомий гріх Божу благодать. Коли людина хреститься вона отримує здатність завжди бути під безпосередньою опікою Божою і отримувати його благословення. Такий стан триває поки немає гріха. Але людині потрібно знову відкривати своє серце до Бога, щоб Він міг нею керувати доброю дорогою, щоб вона була щасливою в тому стані, в якому вона є. Такий стан Божої благодаті, або ласки, конечно потрібний людині, щоб попасти до неба. А оскільки ціль кожної людини на землі є вічно жити після смерті в Царстві небеснім, то треба бути готовим. Сповідь прямо до того готує. Коли ми вже без Божої благодати ми відчуваємо хоч від того, що ми приходимо на Службу Божу і не чуємося гідними йти до Причастя. Ось це і момент йти до Сповіді, бо не відомо коли настане смерть і наша душа прийде перед  лице Бога.

7.       Якщо священик на сповіді дізнається про вбивство, наприклад, то чи мусить він написати заяву до міліції про те, що почув? Чи все-таки існує таємниця сповіді?

МД: Отець у сповіді не суддя, не прокурор, не слідчий, а лікар душі. Навіть якщо йому особисто, його родині, зробили якусь непоправну шкоду він, довідавшись про це у сповіді зв’язаний на віки цією таємницею. Інакше є передбачені дуже суворі кари для можливих переступників.

Дякую за співпрацю. Це інтерв’ю має вийти у четвер, 31 березня. Тому, якщо зможете, то чи матимете можливість відповісти хоча би до вечора понеділка, тобто 28 березня.

Ось, що згодом вийшло в газеті «Експрес»: http://www.expres.ua/digest/2011/04/20/45179

"Бiльше не пущу доньку на сповiдь"

Середа, 20 Квітня, 2011 - 21:50

У Великий пiст у храмах можна побачити великi черги. Кожен вiруючий розумiє, що бодай раз у роцi має висповiдатися. Та iнколи сповiдь перетворюється ледь не на допит про сексуальне життя. Не лише дорослих, але й... дiтей.

"Перше потрясiння я пережила чотири роки тому, -- пише до редакцiї
Iрина С. з одного iз сiл Дрогобицького району, що на Львiвщинi. -- Пiсля так званої урочистої сповiдi моєї дитини у сiльського священика. Дiвчинцi тодi йшов восьмий рiк. Нi, менi й на гадку не спадало розпитувати Оксанку про її першу розмову з отцем. "Напевно, поцiкавився священик, чи знає "Отче наш", чи слухає батькiв, чи не ображає однокласникiв, -- мiркувала собi. -- Бо якi тяжкi грiхи може мати восьмирiчна дитина?!"

Дочка першою почала розмову пiсля сповiдi. "Мамо, а знаєш, що мене питав наш священик? Чи я курю, п'ю горiлку? Але я йому сказала, що ще мала. А Марусю вiн таке питав, таке питав, що вона розказувати не захотiла".

Про що питав священик бiдолашну першокласницю Марусю, а може, й в iнших семи-восьмирiчних дiчаток, напевно, вже нiхто не дiзнається. Можна тiльки здогадуватися. Але...

Моя дитина вже закiнчує четвертий клас. Цього року вона знову пiшла до сповiдi. Бо сiльський священик (той самий) наголосив, що перед Великоднем обов'язково треба висповiдатися усiм учням.

Цього разу пiсля сповiдi Оксанка почала поводитися якось дивно. Так, нiби про щось хотiла спитати, поговорити. "Доню, а що тебе питав священик у церквi?" -- не втрималася цього разу, зрозумiвши, що така поведiнка дитини пов'язана саме зi сповiддю. I не помилилася. "Та знову питав, чи п'ю, курю, -- якось невпевнено, нiяковiючи, почала розповiдати дочка. -- А ще... чи сплю я з хлопцями. Та вiн усiх наших дiвчат таке питав".

Пiсля того я пообiцяла i собi, i дитинi, що бiльше не пущу її до такого священика на сповiдь".

Коли ми прочитали цього листа, вiдразу ж пригадалося кiлька iнших подiбних iсторiй. Якось моя знайома, котрiй уже давно минув шостий десяток, була шокована, коли священик запитав, чи вона... мастурбує. Мовляв, такого робити не можна, це -- великий грiх. Приголомшена запитанням, вiдтодi вона оминає десятою дорогою цього отця i храм, у якому вiн служить. Як, мабуть, й iншi лiтнi парафiянки, котрим доводилося вiдповiдати на такi ж питання. Хоча, можливо, чимало бабусь i не знали змiсту слiв, якими священик так вправно оперував.

Iншу ж сповiдальницю один зi священикiв замучив питанням, скiльки
разiв за нiч вона кохається зi своїм чоловiком i чи роблять вони це пiд час Великого посту. Жiнка ще тиждень пила корвалол, а чоловiка на якийсь час "вiдселила" на диван. Але хiба можна подiбне назвати справжньою сповiддю?!

Коментарi для "Експресу":

 -- Це неправильна практика -- змушувати людей до того, щоб розповiдали iнтимнi подробицi життя, якi не стосуються безпосередньо сповiдання грiхiв, -- каже єпископ Євстратiй (Зоря). -- Щодо грiхiв проти цнотливостi чи шлюбної вiрностi, то тут Церква i святi отцi радять якраз сповiдатися бiльш узагальнено. Бо докладне згадування подiбних грiхiв, навпаки, може призвести до спокуси. Тобто, людина може подумки вертатися до них. Цього не потрiбно робити. Особливо, коли йдеться про дiтей.

-- Якщо священик або не хоче сповiдати, або ставить невiдповiднi питання, або спонукає до грiха, то треба поскаржитися на такого отця до
протопресвiтера, тобто до декана. Коли це не допомагає, то варто пiти до Єпархiального управлiння. Я б сказав, що це треба обов'язково робити, щоб загальна якiсть сповiдникiв ставала кращою. Таким чином ми будуємо суспiльну вiдповiдальнiсть,-- каже митрофорний протопресвiтер, доктор схiдного церковного права Михайло Димид.

Леся ЯСИНЧУК, Свiтлана ОЛIЙНИК, Експрес

Блажейовський Дмитро. Мій життєпис. Про виховання і українські проблеми. – Львів: Каменяр, 2009. – С. 223-232.

Перечитайте, подумайте і дайте відповідь, якщо можете

Який устрій держави нам лишили по собі Володимир Великий, Ярослав Мудрий та Володимир Мономах, коли у Київськім князівстві за сто літ перед татарською окупа­цією було 46 змін, і якщо в Україні у деяких роках було по кільканадцять князівств? Чи були ті ніби великі князі вели­кими та добрими державними особами, чи селепками?

Чому українці та українські видавництва не видали ні літописів з княжих часів, ні літописів з козацьких часів, а видали їх щойно москалі?

Чому братства не об'єдналися?

Чому братства, ні навіть Львівське, не вислали нікого на заграничні студії?

Чому інтелігенція тепер не об'єдналася?

Чому митрополити Потій і Рутський не осіли в Києві і з Києва не керували Київською Церквою?

Чому ні православні, ні греко-католицькі єпископи не заложили семінарій і не виховували в семінаріях свяще­ників, бо не всі були бідні?

Чому святий Острозький не вислав нікого на заграничні студії? Ніхто не є відомий! Чи бракувало здібних?

Чому святий Могила не вправив нікого з українців на заграничні студії, крім німця Гізеля? Чи бракувало здібних?

Чого варта Осторозька школа і чи вона взагалі існува­ла, якщо нема списку ні ректорів, ні професорів, ні сту­дентів, і є тільки одна пізня згадка у панегірику, що і Сагай­дачний вчився у ній, але коли і що, не сказано?

Яка була національна свідомість студентів Могилянської колеги, якщо її вихованці кляли Мазепу перед Полта­вою і вітали Петра І з побідою під Полтавою та опісля шну­рочком пішли на працю до Москви для розбудови Мос­ковської імперії?

Чому українська мова зовсім не була в ужитті Могилянської колегії, ні у письменстві?

Чому Хмельницький брав татар, а українців не озброїв так що під Брестечком частина війська була з косами та вилами, а він побіг за татарами?

Чому Хмельницький не здобув ні Кам'янця Подільсько­го, ні Львова, ні Замостя ні Збаража?

Як міг і чому митрополит Косів послав полякам по Берестечку конґратуляції та добре вино для відсвяткування побіди, тоді як під Берестечком вигинуло 14 тисяч ук­раїнців?

Чому під Крути назбирано всього 300 студентів? Де решта?

Чому з галичан ніхто не пішов на науку до австрійської військової академії, якщо митрополит Шептицький виста­рався про 12 місць? Місця ті всі зайняли поляки! Де були галичани і чи не є це ганьба?!

Чому українська шляхта і українське духовенство та вза­галі українці не зорганізували уряду та не втримали дер­жави після вбивства свого князя Юрія Тройденовича і чому без одного вистрілу здали полякам Львів? Що тоді варті були українці?

Чому Новгород просив все про князя з Києва, а потім з Москви? Що були варті тоді новгородці?

Як литовці зайняли Волинь і Україну без одного вистрілу і ніхто не боронив? Що тоді варті українці?

Чому святий Острозький передав без одного вистрілу полякам Волинь і Україну на польську колонізацію? Чи не ганьба йому і нам всім за це? Що він вартий?

Чому вся українська шляхта лишила свою народність свою Церкву та свій обряд і перейшла на латинський об­ряд і до польської народности? Чи не ганьба їм і нам всім за це та що та шляхта була варта?

Чому козацька старшина так скоро змосковщилася і перейшла до московської народности? Що вона була варта?

Чому ні козаки, ні шляхта, ні братства, ні міщани, ні духовенство, ні взагалі українці не протестували проти переходу Київської Церкви від Константинопольського до Московського патріархату, а проти Берестейської ре-унії всі так ревно протестували, хоч у вірі не було жодної зміни, бо ніхто нічого не змінив? Чи не є це ганьба іти добровільно у московську неволю? Що вони всі варті?

Чому українське православне духовенство без опору і скоро перейшло до Московського патріархату та змосковщилося і стало москалями? Чи не є це ганьба іти добро­вільно московщитися? Що воно варте?

Чому більшість українських православних парафій нале­жить далі добровільно до Московського патріархату, якщо є у Києві Український патріарх Філарет і є ще друга авто­кефальна церква? Чи не є це ганьба!

Чому польська шляхта і польське духовенство не змосковщилося?

Чому діти і всі внуки святого Острозького, великого оборонця Української Православної Церкви, перейшли на латинство і до польської народности?

Де був святий Православної Церкви Острозький і як став святим, коли так скандально виховав своїх дітей та й внуків, які всі полатинщилися і попольщилися, та віддав Україну в Любліні полякам?

Чому святий Острозький, мультимільйонер, став свя­тим хоч не заснував доброї школи, ні доброго видавницт­ва, щоби довше існували, та вибив три тисячі козаків?

Чому святий Острозький, мультимільйонер, дав жебраць­ке поручення братству до Москви по гроші, а сам на братсь­ку церкву не дав ні копійки, хоч сам був багатієм і львівським братчиком? Чи не ганьба йому за це?

Чому святий Могила, мультимільйонер заснував коле­гію для кількасот студентів в малім монастирі, будинку не розбудував, ні не забезпечив колегії сталим фондом, щоб не була жебрацька і не жебрала стало у Москві, хоч був найбагатшим православним мешканцем і митрополитом в Україні та мав в Україні 4 найбагатші посади: митропо­лію, Печерську Лавру, Михайлівський та Миколи Пустинського монастир? Чи не належиться йому ганьба за це? Що Могила вартий?

Чому святий Могила давав поручення монастирям і учителям до Москви по гроші, хоч сам міг дати всім якусь поважну поміч? Що Могила вартий?

Чому святий Могила не втримав при Православній Церкві свояка Ярему Вишневецького, ні не виховав на християнина, бо той вирісши став поляком і латинником та вибивав українців тисячами і десятками саджав на палі? Чи не ганьба йому за це?

Чому Могила став святим, якщо він став митрополи­том, вибраним у Варшаві тільки жменькою шляхтичів ще за життя існуючого митрополита Копиньського, якого підступно усунув і силою зайняв Михайлівський монас­тир та бив монахів посторонками, щоб довідатись, де вони сховали перед ним монастирські гроші. Чи не належить­ся святому Могилі ганьба за це? Хто хоче молитися до нього і за що просити? Що Могила вартий?

Скільки грошей мав річно святий Могили та коли і кому та скільки дав святий Могила якісь гроші та скільки і на що на колегію?

Чому видавництво і українська школа в Острозі скоро пропали, а латинська школа в Острозі довго втрималася? Чи не належиться ганьба українському святому Острозькому за це?

Як міг стати Отрозький українським святим і чому, якщо він підписав Люблінську унію і віддав полякам Волинь і Україну, та вибив три тисячі козаків і скандально виховав своїх дітей на поляків? Чому хтось хоче молитися до нього? Чи не ганьба йому і тим, що моляться до нього.

Для кого зберегли Православну Церкву, анти-Берестейську, чи анти-Греко-Католицьку святий Острозький, святий митрополит Йов Борецький та святий Петро Могила і де вона пішла? — До Москви. Отже, для кого попрацювали святий Острозький, святий Борецький і святий Могила? — Виглядає, що для москалів, та що у їх праці за ними стояли москалі і антиберестейською акцією керували москалі, щоб дістати у свої руки Українську Православну Церкву, і її дістали та змоскалізували, а українців виголодили і вибили та заслали. Отже правдоподібно мос­калі подбали зробити їх українськими святими і щоб ук­раїнці за москалізацію Церкви і України та за голод в Ук­раїні до них молилися! Чи не є це ганьба для всіх?

Як міг стати українським святим Калнишевський, якщо він у гайдамацькій справі стояв збоку та Січ віддав моска­лям без одного вистрілу? Чи не ганьба йому за це?

Як міг Калнишевський подарувати Соловецькому мона­стиреві запрестольний срібний хрест та позолочене єван­геліє? А що подарував українцям? Неволю Січі та ганебну капітуляцію Січі! Січ не стала Термопілами!

Чому козаки не зайняли Криму і не осіли в Криму, ні не старалися зайняти чорноморського побережжя, а мос­калі зайняли і Чорноморське побережжя і Крим! Чи не є це ганьба для козаків?

Чому поляки не пробували зайняти Крим та чорноморсь­ке побережжя, а москалі зайняли Крим і Чорноморське побережжя та влучили їх до Московської імперії?

Чому москалі оборонили свою державу і втримали її століттям незалежною, а українці ні?

Чому українці були понад 600 літ у неволі, а москалі ні?

Чому поляки майже весь час були незалежні, а українці не змогли бути незалежними, хоч їх було більше від по­ляків?

Московська інтелігенція допомогла цареві побити та­тар, поляків, шведів, французів та німців? А де була україн­ська інтелігенція і що робила?

Де була українська інтелігенція та український народ, Що протягом 600 років не зорганізували держави і чому не старалися розумно зорганізувати та відповідно оборо­нити? Ганьба їм всім!

Чому українці греко-католики на Холмщині, на Лемківщині і частинно в Галичині досить скоро перейшли на москвослав'я та чому москалі дуже рідко переходять греко-католицизм? Чи не є це ганьба для греко-католиків?

Чому римляни, мимо переслідування, ні вони ні їх діти не попереходили на поганство і задержали з дітьми а греки християнства на Сході не вдержали, хоч магометани не робили переслідування.

Чому ні одного Отця Церкви не виховано, що був би роджений в Греції?

Чому лемки, впродовж 200 літ будучи греко-католиками так скоро перейшли на православ'я на Лемківщині і в Амери­ці? Винне духовенство! Чи не є це ганьба для духовенства?

Чому греко-католицьке духовенство за двісті літ ні ре­лігійно, ні національно не виховало лемків? Ганьба греко-католицькому духовенству за лінивство і байдужість та інерцію і ганьба греко-католицьким єпископам та семінарії за скандальне виховання духовенства!

Чому китайці не могли зайняти Сибір та для оборони збудували мур, а москалі потрафили зайняти Сибір і опа­нувати монголів?

Як москалі змогли зайняти Крим і Чорноморське побе­режжя і татарські набіги перестали, а козаки не спромогли­ся стримати татарські набіги і нічого не зробили, ні не старалися поставити перешкоду?

Чому по сімох Січах та по Січі під татарами — отже по вісьмох Січах ні сліду не зостало і на їх місці, як згадує Шевченко, німці картопельку садили?

Як і з чого будовано Січі?

Чому козаки нападали на Синоп, Трапезунд, а близький Крим та чорноморські татарські орди лишали на боці?

Як москалі оборонилися перед татарами, поляками, шведами, французами та перед німцями, а українці перед ніким України не оборонили? Чи не здібні? Чи ліниві? Чи швейки і нездари? Вже крайній час на зміну!

Як литовці, латиші, естонці та фінляндці оборонилися перед москалями, а чому українці, хоч більше їх, України не оборонили? Вже крайний час на зміну!

Як поляки оборонилися перед татарами, німцями і мос­калями, а українці ні!? Чи не здібні? Чи ліниві та швейки і нездари? Вже час на зміну!

Хто зліквідував половців? Татари! Хто звільнив Україну від нападів татарських? Москалі! Хто вигнав з Києва по­ляків? Москалі! Хто вигнав німців з України? Москалі! Чому не українці?

Де був розум і де було геройство в українців, що не могли оборонитися перед половцями, татарами, поляка­ми, литовцями, мадярами та перед москалями?

Яка оборонна сила в українців тепер проти москалів, якщо офіцери українського війська за 18 літ не навчилися говорити по-українськи, а говорять по-московськи? Вже крайній час на зміну!

Чи будуть боронити Україну, якщо не хочуть навчитися української мови? Вже крайній час на зміну!

Що нам лишилося по козаках? — Московська неволя! Так чи ні?

Що нам лишилося в Україні по Грушевськім, Петлюрі, Коновальцеві? — Московська неволя! Так, чи ні?

Які плани мали Коновалець, Бандера і Мельник та Двійкарі для здобуття незалежности, оборони незалежности і розбудови України? Не видно! Виглядає, що нія­ких.

Чим спричинилися для осягнення незалежности бан­дерівці, мельниківці та Двійкарі? Чи видно?

Що нам лишилося по Коновальцеві, Бандері, Мельнику та Двійкарях? — Сварня і розбиття! Так чи ні?

Які плани розбудови та оборони України мають різні партії та де вони є? Виглядає, що мають різні фантазії і більше нічого.

Чому продано осідок Українського Вільного Універси­тету в Мюнхені та інститут Липинського у Філядельфії і хмародер коло Нью-Йорку? Чого бракувало? Чому не потрафили вдержати? Чи ліниві і не здібні та швейки і нездари? Чи може хтось на тім заробив?

Як зліквідували москалі Новгород і фінські та монгольські племена на території, на якій постало поступово Московське князівство?

Як зникли безслідно і чому скити, хозари, печеніги і половці?

Чи є різниця між малоросами, хохлами і селепками?

Чому Костомаров знайшов всього кільканадцять заінтересованих кирило-методіївською ідеєю і Україною?

Чому Руська трійця мала всього тільки 3 особи, заінтересовані українською мовою, з яких Вагилевич перейшов на польське, а Головацький на московське? Де було ду­ховенство і інтелігенція та що робила і чого вчила та про­повідувала?

Яким способом Москва опанувала українське думання та перевиховала досить скоро козацьку старшину і духо­венство та багато українців на москвофілів та потім на москалів?

Яким способом досить скоро Польща опанувала україн­ське думання і зробила боярів та провідну українську вер­ству поляками?

Як мадяри та словаки опанували українське думання і зробили українців мадяронами та словаками.

Як і чому словаки менше змадяризувалися, ніж українці?

Як і скільки Америка опанувала українське думання і зробила з молоді американців?

Як це сталося, що польська мова була у львівській се­мінарії та у проповідях?

Який вплив мало заграничне виховання на українців? Не видно!

Що по собі полишили в Україні заграничні студенти тео­логії? Не видно!

Що по собі залишили в Україні заграничні цивільні сту­денти? Не видно!

Чому заграничні студенти не опублікували своїх тез ні ніяких наукових праць? Лінивство, байдужість і інерція! Так чи ні?

Чи не треба створити по всіх інституціях та організаці­ях і партіях та єпархіях дорадчої ради на взір Царської думи?

Коли постала очевидна різниця між українцями та біло-русинами?

Коли українське виховання стало національно україн­ським?

Коли польське виховання стало національно польським?

Коли московське виховання стало національно мос­ковським?

Як і коли та чому постало в греко-католицькій Галичині москвофільство?

Чому діти братства скоро польщилися?

Чому руська вулиця не є руська, а вірменська є вір­менська?

Яке національне виховання давала для студентів Могилянська колегія та академія?

Яке національне виховання давала для студентів Львів­ська братська школа та інші братські школи?

Чому в Україні є стільки партій та Церков і яка є рада на це?

Чому націоналісти розбилися на три групи?

Чому постали двійкарі?

Чим причинилися для незалежности і розбудови Украї­ни бандерівці, мельниківці і двійкарі?

Яка різниця між українськими комсомольськими безбожниками, які говорять по-українськи і знають історії Украї­ни, але не ходять до церкви, і патріотично націоналістич­ними безбожниками, які також не ходять до церкви?

Чому по містах говорять українці по-московськи і яка рада на це?

Чому американці купують книжок на рік за 10 долярів, а Українці в Америці купують книжок за рік лише за 50 центів? Де причина?

Чому українці шукають заробітків на чужині і чому нема роботи в Україні? Хто винен?

Яка різниця між Бандерою і Мельником в програмі? Не видно!

Що доброго зробили для України і українців мельниківці, а що бандерівці за понад 60 літ існування?

Чому українці їх підтримують?

Чи є якась основна різниця між 140 українськими пар­тіями і що доброго зробили?

Чому є аж 140 партій та 72 Церкви і церковні громади?

Що доброго зробили всі ті партії та Церкви і церковні громади для України і чому українці їх підтримують?

Чому нема порозуміння між Церквами, ні між партіями?

Які виховні праці провадить православне духовенство з молоддю? — Невідомо!

Чому ростуть і розширюються в Україні протестанти і римо-католики?

Чого можна сподіватися українцям від соєдінєнія з мос­калями? Хіба тюрм, Сибіру, голоду і розстрілів! Так чи ні?

Чому ніхто з семінаристів недавно в Римі не прийшов ні на академію Шевченка, ні на конференцію Лозинського? Яке буде їх заінтересування працею серед українців в Україні і в еміграції? Хто винен? Винна загальна бай­дужність, інерція і лінивство кандидатів на майбутніх свя­щеників, а також брак виховання родичів, професорів і єпископів.

Чи мали єпископи Богачевський, Ґабро та Бучко доб­ре національне виховання, якщо не дбали про історію Ук­раїни?

Яка будучнісь Українських церков в Україні та у діас­порі?

Яка будучнісь українців в Україні та у діаспорі?